Пасивність громади спричиняє соціальні негаразди: діалоги з приводу радянського минулого в Запоріжжі.

У якому з українських міст немає вулиці, названої на честь одного з лідерів комуністичного минулого? Запоріжжя – не виняток. Проспект Карла Маркса, вулиці Рози Люксембург, Карла Лібкнехта та Володимира Ілліча…

Монументальні пам’ятники, величні «сталінки», атмосфера минулого, яке не відпускає… Серед усієї цієї гами історії виростає молоде покоління, яке прагне змін. І прагне почати їх із маленьких кроків: перейменування вулиць у місті.

Проблема радянських пам’ятників та перейменування вулиць періодично порушувалась ще з 1991 року. Однак у лютому 2014 року стала надзвичайно актуальною. Таке зростання уваги до цього непростого питання було викликане подіями 7-го листопада. У цей день відбулась невдала спроба скинути пам’ятник Феліксу Дзержинському.

І конфлікт спалахнув… Одні намагаються позбавитися минулого, інші прагнуть зберегти його. «Через 20-30 лет, когда мы все умрем, можете делать что хотите – переименовывать, сносить памятники, а сейчас не смейте ничего трогать!» – Не погоджувались на перейменування частина жителів Запоріжжя, вважаючи, що є більш актуальні проблеми. Натомість проукраїнськи налаштовані громадяни вбачають корінь усіх проблем саме у збереженні радянської топоніміки. Влада, у свою чергу, намагається зберігати нейтралітет, але й не вирішує проблему. Здавалось, якщо не буде досягнуте порозуміння, можливі акти вандалізму, зіткнення між активістами-прибічниками різних поглядів.

Микола Колодяжний та Наталя Селюкова – журналісти, громадські діячі й запорізькі викладачі – зголосились стати посередниками між усіма зацікавленими в даному питанні сторонами. Що зробили активісти Запоріжжя, щоб “вивести людей з вулиці”? Запросили їх до діалогу!

У процесі численних зустрічей виявилося, що сторони конфлікту з приводу пам’ятників та вулиць досить швидко змінюють свою позицію та керуються емоціями… Однак завдяки діалогам громадяни відчули себе активними та такими, що вирішують конкертні речі в своєму місті!

“Учасники були пасивними, раніше не брали участь у громадських слуханнях та інших публічних заходах. Після закінчення роботи групи п’ятеро висловили бажання піти на громадські слухання і висловити свою позицію там” – коментує фасилітатор діалогів у Запоріжжі.

Уже в грудні 2014 року було досягнуто згоду щодо необхідності перейменування вулиць міста, які мають радянські назви. Однак умовою для цього була інформаційна кампанія, яка б акцентувала увагу на силі впливу символів на підсвідомість людей. Також учасники погодились, що перейменування має мати комплексний характер. Тобто, потрібно змінювати назви разом з архітектурними формами і пам’ятниками, будувати нові. Однак якщо вулиця перейменовується, то обов’язково за максимальної участі жителів цієї вулиці.

Громада Запоріжжя спільно створила своєрідну “модель-механізм” перейменування вулиць із наступними складовими:

  • при міській раді створити активну групу, яка б брала участь у громадських слуханнях і була транслятором потреб і настроїв громади,
  • розповсюджувати інформацію для обговорення,
  • провести інформаційну кампанію в ЗМІ з елементами моніторингу та оцінки зміни настроїв.

Також під час зустрічей було висунуто кілька пропозицій. Приміром, повертати вулицям назви дорадянського періоду або ж перемістити пам’ятки минулого в «парк радянського минулого» (окрім пам’ятника Леніну, який включений у єдиний архітектурний комплекс Дніпрогесу ім. Леніна). За словами представника обласної комісії з питань ліквідації символів тоталітаризму і повернення історичних назв, відповідне місце для нього – парк ім. Кірова, який перебуває у власності громади. Не менш зацікавленні жителі міста й у постійному проведенні діалогів (навіть перед громадськими слуханнями), а також у “просуванні” вироблених на діалогах рішень в органах місцевої влади. Не менш яскравий результат діалогів – випрацювана стратегія інвестиційно-туристичного розвитку міста. А це показник не тільки активності жителів, а й їхньої згуртованості, вміння співпрацювати заради рідного міста мирним шляхом.

“Треба, щоб питання вирішули не партійні боси десь в кулуарах, а громада. І такі діалоги будуть цьому сприяти, – висловив своє бачення Ігор Велічко після однієї із зустрічей. – Люди мають можливість почути і дослухатися один одного”.

На щастя, в Запоріжжі учасники усвідомили, що саме мовчання і пасивність спричинили всі соціальні негаразди. І набагато краще працювати над вирішенням ситуації у діалозі, аніж отримати те, що вирішать за тебе інші.

comments powered by Disqus